"МіГ" :: ВІД ДІВЧИНКИ, ПІДКИНУТОЇ НА СТІЛ ОРДИНАТОРСЬКОЇ ДИТБУДИНКУ...

«Молодіжна газета Вінниччини» (Україна, м. Вінниця). Logo - 16 kb
43 тисячі примірників через  тиждень, 8 сторiнок А3
+380 432 515-226, 515-222, 55-41-50

  23.01.2008























Середа, 23 січня 2008 p.

ВІД ДІВЧИНКИ, ПІДКИНУТОЇ НА СТІЛ ОРДИНАТОРСЬКОЇ ДИТБУДИНКУ... вже знайдена правоохоронцями мама все-таки відмовилась. Чому? Про це вона відверто розповіла нашому кореспонденту і пояснила, що так дасть їй можливість потрапити у сім'ю



Loading

Друкуємо газети

Ми вже писали про майже детективну історію новонародженої Світланки, дівчинки, яку мама підкинула у Будинок дитини. Два місяці тому на столі в ординаторській лікарі цього закладу у ковдрочці знайшли дівчинку і записку: «Світлана. 3.700. Вибачте, у мене не було виходу. Мама»...

Правоохоронці обійшли всі пологові будинки міста і таки розшукали маму підкинутої дитини. Бо навіть коли вона відмовляється від дитини, за законом має написати заяву-відмову. І лише тоді дитина може потрапити із дитбудинку у нову сім’ю...

Виявилось, що їй 26 років, родом з Хмельницької області. Дівчинку вона народила від 22-річного співмешканця. Чому Оля (жінка попросила не називати своє справжнє ім’я) це зробила і як їй болісно далось рішення написати повну відмову від дитини, вона довірилась у розмові нашому журналісту і наважилась винести свою сповідь на суд наших читачів.

- Коли мені був 21 рік, загинув мій коханий чоловік і батько нашого 2-річного сина. Чоловік вийшов у магазин, а там була бійка, він заступився за свого друга і отримав травму голови, від якої помер. Роботи по спеціальності бухгалтера у нашому маленькому містечку знайти не могла. Залишила сина на батьків і переїхала працювати у Вінницю, звідки родом Сергій - батько Світланки.

Із ним ми познайомились випадково, коли він помилково набрав мій номер мобільного.

Він приїздив до мене у Хмельницьку область, дуже добре ставився до мого старшого сина. У Вінниці я спершу працювала продавцем у «Сільпо», потім працювала реалізатором газет, а Сергій – охоронцем у супермаркеті. Фактично весь наш заробіток йшов на оплату кімнати у сімейному гуртожитку, яку ми наймали. Я ж 3 місяці працювала без трудової книжки і мені ледве вдалось «вибити» у господарки зарплату за місяць, ще й списали на мене недостачу.

У цей час я завагітніла, але не знала про це. Світланка себе нічим не видавала і за усі місяці вагітності навіть не рухалась. На шостому місяці вагітності я потрапила у приватну клініку, де лікарка сказала, щоб я готувалась до того, що дитина народиться мертвою. Аборт на той час робити було запізно. «Швидка» забрала мене у пологовий будинок просто з роботи. Народилась здорова дівчинка і зважаючи на те, що у нас із Сергієм скрутне матеріальне становище, я почала запитувати у лікарів, як можна написати тимчасову відмову на дитину. На це мене почали називати дуже образливими словами, і я не побачила ні від кого підтримки чи розуміння. Адже виходить, якщо мама відмовляється від дитини, то вона її нагуляла, п’яниця і непутяща, і нікого не хвилює, які проблеми можуть у неї бути.

Через тиждень дали на руки дитину і сказали іти з нею додому. Мабуть, я ще перебувала у післяпологовому стресі і замість того, щоб іти додому, пішла пішки у Будинок дитини, що був неподалік пологового. Зайшла у приміщення, там був ремонт, ходили робітники, піднялась на другий поверх, побачила ординаторську і заглянула туди. Можливо, якби там хтось був – я б запитала, як мені бути, але нікого не було і я залишила дитину на столі.

У такому ж стресовому стані повернулась додому, Сергій запитав, де дитина, і коли дізнався, що я її підкинула, сильно обурився. Адже у нас із ним були плани, що коли ми станемо на ноги, заберемо від моїх батьків 7-річного сина, а Світланку – з дитбудинку.

Того ж вечора я сказала йому, що їду до сестри в Одесу, хоча ніякої сестри у мене там немає, а сама пішла на вулицю і до ранку ходила нічним містом, думаючи, що ж робити далі.

Коли вранці повернулась, Сергій сказав, що приходили правоохоронці, які вирахували, що підкинуту дівчинку народила я.

Тим часом я поїхала до батьків, щоб розповісти їм, що народила, але вони виставили мене за двері. Не роздумуючи, сказали, щоб відмовлялась від доньки. Їх також можна зрозуміти, адже вони пенсіонери, взяли на себе обов’язок по догляду за моїм сином, можливо, їх серце розтануло, якби вони побачили Світланку, але, на жаль, на відстані вони не можуть відчути цієї любові...

Приїхавши у Вінницю, я пішла у Центр матері та дитини, там мене вислухали і підтримали, сказали, що я можу написати тимчасову відмову на Світланку і вона буде поки що у Будинку дитини. Я навіть ходила туди і запитувала, чи немає у них якоїсь вакансії для мене, так я була б ближче до своєї доньки. Але сказали, що поки у них немає для мене роботи.

Мені докоряють, що за два місяці я лише раз була у дитини. Мені було дуже боляче і не було жодної ночі, щоб я не плакала. Адже як тільки я підкинула дитину, у мене пропало молоко. Весь цей час я боялась, що прийду у лікарню і моє серце не витримає, я вже не зможу більше покинути донечку, але завжди мене зупиняли думки про те, що я можу на даний момент дати цій дитині. Мені дорікали, що я взяла усі необхідні довідки і отримала гроші на дитину, а сама до неї не приходжу. Але соціальні працівники мали змогу переконатись, що це неправда, бо я не з тих матерів, які народжують за гроші. Мабуть, я просто з нещасливих і слабовольних. Я пішла і написала повну відмову від дитини, але і досі не впевнена, що робила це по своїй, а не чужій волі.

Втім, можливо, і справді моя донечка попаде у сім’ю, де на неї вже чекають ті люди, які спроможні і духовно, і матеріально замінити їй мене. Можливо, Господь приготував Світланці кращу і щасливішу долю. Нехай зараз я винна перед своєю дитиною і суспільством, які вправі мене засуджувати, але буду в десятки разів більше винна, коли позбавлю свою доньку можливості мати гарну і люблячу сім’ю. Наше недосконале життя з його труднощами і проблемами не дає мені можливості бути впевненою у тому, що я дам своїй доньці все необхідне. Нехай Господь зробить так, що знайдуться люди, які чекали роками бездітного і безрадісного життя саме на мою Світланку, і пробачить мені мій вчинок...

Вислухала Марина ПУЗДРЕНКО 


21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
E-mail: chanel33@vinnitsa.com


АРХІВ "Молодіжної газети Вінниччини": 2004 рiк:   №№ 16, 19, 21, 23, 24, 25, 2005 рiк:   №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк:   №№ 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 25 2007 рiк:   №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25 2008 рiк:   №№ 3, 4, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 14, 16, 17, 21, 22, 23, 24, 26 2009 рiк:   №№ 3, 4, 11, 13, 14, 16, 25 2010 рiк:   №№  3, 4, 5


аборт, мини аборт, контрацепция,

Украинская баннерная сеть

СЕДМИЦА - Православные новости за неделю
Архив
д а й д ж е с т а
Вінницька і Могилів-Подільська єпархія Української Православної Церкви 

since 1.08.2001


since 3.06.2004



21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
Тел. +380 432 515-226

E-mail: chanel33@vinnitsa.com

Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
Виходить українською та російською мовами.
Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =