Газета "Подільська радниця" (м. Вінниця) :: СТО КОЗАКIВ НА БIЛИХ КОНЯХ - таку "Білу сотню" зібрав у Вінниці Симон Петлюра

Газета «Подільська радниця» (Україна, м. Вінниця). Logo - 16 kb
43 тисячі примірників через тиждень, 8 сторiнок А3
+380 432 515-226, 515-222, 55-41-50

  1.01.2006














  • Середа, 1 січня 2006 p.

    СТО КОЗАКIВ НА БIЛИХ КОНЯХ - таку "Білу сотню" зібрав у Вінниці Симон Петлюра
    


    Loading

    Друкуємо газети

    Дивовижна пам’ять колишнього воїна ОУН, вінничанина Михайла Климчука зберегла такі події, про які раніше мало говорили, писали і взагалі намагались не згадувати.

    – Вся моя сім’я, всі рідні жили українською ідеєю, – розпочав свою розповідь Михайло Венедиктович. – Я народився в 1923 році. Мамин брат Григорій Досієнко разом з двома братами Максимом і Кирилом Досієнками в громадянську війну служив у петлюрівській армії, в «Білій сотні» УНР. Симон Петлюра формував у Вінниці армію і спеціально зібрав сотню козаків виключно на білих конях. Кажуть, красиве було видовище! Мій дядько з Пиляви був у повстанському загоні Арсена на Тиврівщині. Розповідав, коли чекісти забирали зерно по селах, повстанці їх убивали, розрізали животи, набивали пшеницею і відправляли у Вінницю.

    – Але ж це справжнє звірство!

    – Звірство було з обох сторін. З нашими ще гірше поводились — катували, карали, вішали тільки за те, що вони захищали свою землю, свій народ. Отаман Яків Орлик (Яків Гальчевський-Войнаровський) у Літинському районі розбивав дивізії червоних. Комуністи теж широко застосовували тероризм. У 1926 році в Парижі на вулиці Расті агент ЧК застрелив Симона Петлюру. А в 1938 році в Роттердамі агент ГПУ Павло Судоплатов вручив полковнику Євгену Коновальцю, засновнику легіону Січових стрільців і ОУН, пакет з бомбою, яка розірвалась у того в руках. Після загибелі Коновальця ОУН очолив Степан Бандера.

    СУСІДКА НАПИСАЛА ДОНОС, І БАТЬКА РОЗСТРІЛЯЛИ

    Почалась колективізація. Ридма ридали люди, коли їхнє добро забирали в колгоспи. По селах вирували повстання, палили все, що можна, аби в комуну не віддавати. Дуже багато людей тоді загинуло від рук комуністів. Ні біла армія, ні отамани стількох не вбивали!

    Батько якось посварився з сусідкою, і вона написала на нього донос в НКВС, де він працював конюхом в господарській частині. Нам сказали, що батькові дали 10 років без права листування, але насправді його розстріляли і поховали в буртах на кладовищі біля 26-ї школи.

    Нас, дітей, разом з мамою викинули на вулицю. Забрала нас до себе мамина сестра тьотя Феня. Її чоловік, петлюрівський офіцер, був розстріляний і похований разом з нашим батьком. Життя після голоду було настільки жахливе, що сучасна людина цього просто не взмозі уявити. В голод селяни поміняли на хліб подушки, ковдри, рядна, сорочки, рушники, кожухи, чоботи... Все перейшло в руки торгашів.

    В 15 років я поїхав в Одесу вчитись у художньому училищі. Отримав професію художника, повернувся у Вінницю і почав працювати декоратором в оперному театрі.

    – В оперному?

    – Так, у Вінниці на місці теперішнього муздрамтеатру був 2-поверховий оперний театр з чудовою акустикою. Тут починалась трупа теперішнього київського театру ім. Івана Франка, тут співали всі українські корифеї — Бучма, Паторжинський, Литвиненко-Вольгемут, Гнат Юра, Частій, Донець (його потім розстріляли), Раїса Окіпна.

    Артисти худі були, нужденні – як і всі люди тоді. Ніхто не міг поїсти досхочу! В 1940 році оперний театр перевели в Сталіно (тепер Донецьк), а у Вінниці створили муздрамтеатр.

    НІМЕЦЬКІ ЛІТАКИ ТРИМАЛИ КУРС НА ВІННИЦЮ ПО ЛИПОВІЙ АЛЕЇ

    22 червня 41-го року я був у Геруся Ждановича, круглого сироти. Його батьків чекісти розстріляли тільки за те, що вони поляки. Разом ми почули по радіо промову Молотова – ВІЙНА!

    В театрі організували фронтову агітбригаду. Кілька разів ми виступали перед червоноармійцями в Коло-Михайлівському лісі, де були військові табори.

    Але німці швидко рухались на схід. В липні 41-го Вінницю вже бомбили, і дуже скоро ми побачили, як німці викидають з будинків у центрі міста меблі і заносять свої ліжка (вони наступали з комфортом!). Хмельницький шлях був забитий військовими машинами, а німецькі літаки тримали курс на Вінницю по липовій алеї.

    Звичайно, були радянські воїни-герої – це факт. Але були і такі, що не хотіли воювати, тікали з фронту по хатах. Та й за що їм було воювати? За злиденне життя, за колгоспне ярмо, за голод?

    СЛІДОМ ЗА НІМЦЯМИ ЙШЛИ ПОХІДНІ ГРУПИ ОУН

    У Вінницю увійшла похідна група ОУН з десяти чоловік. Діяльні, енергійні націоналісти збирали людей, агітували, створювали осередки в районах. Спочатку у Вінниці був український окупаційний уряд, а потім німецька адміністрація призначила своїх ставлеників – міського голову професора-медика Севастьянова і його помічника фольксдойча Бернарда.

    Потужний осередок ОУН утворився на П’ятничанах під проводом Сергія Солов’я, «Залізняка». Пам’ятаючи слова батька, розстріляного чекістами: «Радянський уряд робить все, щоб знищити Україну і українців», – я з радістю і без вагань вступив в організацію українських націоналістів, взяв собі псевдо «Хмара». Моїм бойовим хрещенням стало створення осередку ОУН з 17 чоловік в театрі, прямо під носом у німців, навпроти приміщення гестапо. Головною метою оунівців була боротьба проти сталінсько-гітлерівських окупантів.

    Ходили, як по лезу бритви, боролись на два фронти. Розповідали людям про українську ідею, в підпільній друкарні по вул. Театральній друкували листівки, книги і газету «За самостійну Україну», які розповсюджували по всіх окупованих областях.

    ВІЙСЬКОВИЙ ТРИБУНАЛ ПРИСУДИВ 20 РОКІВ ТАБОРІВ

    Весною 1943 року гітлерівці почали масові арешти і розстріли членів ОУН. Разом з Залізняком ми втекли. Перечекавши, знову почали відновлювати старі зв’язки. Незабутньою була зустріч в Літині з видатним діячем ОУН – полковником Омеляном Грабцем, «Батьком». Він послав мене і Володимира Протащука, як зв’язківців, у Рівне. Благополучно добравшись до Рівного, я залишився там і воював проти німців у загонах УПА.

    У 1944 році полковник Грабець-«Батько» загинув біля села Микулинець у нерівному бою з частинами НКВС.

    Ми були добре законспіровані, ніхто з нашого вінницького «театрального осередку ОУН» не постраждав ні від німців, ні від чекістів. Потерпіли тільки я і мій товариш Василь Скакун. Нас судили, і військовий трибунал дав нам по 20 років ув’язнення в таборах.

    Добувати строк Михайлові Венедиктовичу довелось у Магадані. У 1956 році сюди приїхав секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв, переглядав справи ув’язнених, бесідував з Климчуком і зменшив йому строк до 10-ти років. Але Михайло Венедиктович на цей час відбув в таборах вже 12 років, отже, два роки «пересидів».

    Любу дружину тернопільчанку Марію Михайлівну він зустрів у Магадані, де вона теж відбувала покарання за участь у національно-визвольному русі. Подружжя повернулось у Вінницю. Михайло Венедиктович продовжував працювати художником у будинку культури «Хімпрому», звідки і пішов на пенсію.

    Сьогодні цей на диво стрункий, жвавий 82-річний чоловік зайнятий громадськими справами, своїми картинами, книгами, оточений друзями і рідними.

    Щоб громадянське примирення між українцями – колишніми ворогуючими сторонами у Другій світовій війні – стало можливим, треба, передусім, мати бажання почути і зрозуміти один одного...

    Iрина ЗОНОВА 


    21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
    Тел. +380 432 515-226, 43-57-88
    E-mail: chanel33@vinnitsa.com

    
    АРХІВ "Подільської радниці": 2004 рiк:  №№ 16, 19, 23, 24, 25, 26, 2005 рiк: №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2006 рiк: №№ 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 24, 25, 26 2007 рiк: №№ 3, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 2008 рiк: №№ 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14, 15, 16, 18, 21, 22, 23 2009 рiк: №№ 2, 3, 4, 6, 12, 13, 14, 23 2010 рiк: №№ 2, 3, 5


    аборт, мини аборт, контрацепция,

    Украинская баннерная сеть

    СЕДМИЦА - Православные новости за неделю
    Архив
    д а й д ж е с т а
    Вінницька і Могилів-Подільська єпархія Української Православної Церкви 

    since 1.08.2001


    since 3.06.2004

    

    21021, м. Вінниця, просп. Космонавтів, 23
    Тел. +380 432 515-226

    E-mail: chanel33@vinnitsa.com

    Засновник i видавець: Т.О.В. «Регіна» ЛТД.
    Виходить українською та російською мовами.
    Редколегія: Анатолій Жучинський - головний редактор; Тетяна Редько - заступник гол. редактора.
    Правове обслуговування - Світлана Чернюк.
    При передруку посилання на «33 канал» обов’язкове.
    Designed by Paul Lebedev, 2000-2003. = Best view in IE - 800x600 =